Деконструкція Конституції

Крім усіх інших пороків українського суспільства протягом політичної кризи у найгострішій формі проявився один найголовніший – зневага до права набула катастрофічних масштабів.

Мов ідеологічні послідовники нігіліста Базарова, персонажа з роману Тургенєва "Батьки і діти", нинішні високопосадовці висловлюють свою зневагу до нормативно-правових актів, виданих різними інститутами влади.

Проблематизація соціальних норм набула гіпертрофованого вигляду. Нині жоден закон, постанова чи указ не сприймається безвідносно до питання, кому це вигідно або ж скільки це коштує.

Подібний гіперболізовано прагматичний підхід до реальності створює серйозну загрозу для подальшого розвитку України як суверенної держави.

В державі фактично не залишилося суспільно поціновуваних речей. Деконструкція досягла свого апогею.

Розвиток політичної ситуації в країні перетворився на справжнісінький і тотальний фарс. Заяви про необхідність продовження конституційної реформи на цьому фоні, висловлені навіть з авторитетних вуст, виглядають звичайнісінькою інтермедією.

На початку тижня рефреном прокотилася по ЗМІ заява Мороза про намір протягом поточного тижня розглянути і прийняти в парламенті закон "Про внесення змін і доповнень до Конституції України" (законопроект №0900, підготовлений Морозом у співавторстві з кількома іншими фахівцями).

Така заява породжує логічний сумнів у чистоті намірів її автора. Навряд чи в надрах напівлегітимного парламенту, який складається ледве з 260 депутатів, здатна народитися повноцінна версія нової Конституції. Зрештою, навряд чи такі задуми на часі.

Себто у час політичної смути, заради збереження влади озвучується готовність поглумитися над Конституцією або принаймні обміняти її "цноту" на політичні поступки опонентів.

Мороз "ничтоже сумяшеся" вирішив покласти Конституцію на одну шальку терезів із пародією на майдан і квартирами для суддів. Конституція стала звичайнісіньким елементом торгів напередодні позачергових виборів.

Саме та конституція, яка за своїм призначенням мала бути "дорожньою картою" виходу з політичного глухого кута.

Ніхто не пробував навіть замислитися, що Конституція не є клаптем паперу, яким можна знехтувати. Конституція є самодостатньою цінністю.

Вона є путівником держави. Конституція є певним символом, державною ідеологією. Саме непорочність Основного закону є запорукою її авторитету та дотримання. Конституція є результатом важких і тривалих домовленостей. Її не можна так просто змінити або скасувати.

Але як довела практика, Конституцію можна легко деміфологізувати та десакралізувати. Кому, зрештою, потрібен зганьблений нечистими намірами кон’юнктурний документ? Хто визнаватиме його авторитет?

Газетні шпальти вже давно почали нагадувати аукціон чи принаймні прайс-лист, в якому лотами були органи державної влади. Зі ЗМІ громадяни дізнаються, скільки коштує гарне життя одного судді, члена ЦВК чи незалежного "експерта".

Рішення суду нині нічим (крім ціни) не відрізняється від путівки на відпочинок. В українському суспільстві все купується і все продається, а найприкріше – що всі з цим змирилися і сприймають як даність.

Це стало повною деконструкцією цінностей українського суспільства і в тому вигляді, який навіть у кошмарному сні не уявляв собі Жак Дерріда. Це результат вандалізму по відношенню до Конституції, який відбувся 8 грудня 2004 року, і продовжується зараз.

Сьогодні навіть найвишуканіші повідомлення про "пригоди" у вищих ешелонах влади не здатні вразити увагу глядача. Це стало елементом повсякденності.

Насправді ж, це дуже страшно, коли в суспільстві не залишається сакральних табуйованих тем, тоді зникає цілий пласт суспільної свідомості. Даруйте за епатаж, але від того люди стають морально біднішими і це не сприяє появі здорової конкурентної атмосфери в суспільстві.

Тому автор хотів би закликати нинішніх політиків: перестаньте опоганювати Конституцію. Не як документ, а як певну ідею, цінність, ідеал.

Саме з огляду на вище зазначене виникає запитання: кому нині вигідне внесення змін до Конституції і для чого воно робиться? Відповіді на кшталт "заради добробуту і процвітання" прохання не озвучувати.

Сьогодні слід перестати порушувати питання про суть конституційної реформи. Треба зупинятися не на змісті, а на формі. Сьогодні зовсім не важливо, що буде змінено, важливо – як.

Попередні спроби редагувати Конституцію відкинули на маргінес суспільних пріоритетів питання форми внесення змін.

Пригадаймо, коли вносили зміни до Конституції в 2004 році ні для кого не було секретом, що весь процес розгортався за прямою вказівкою тодішнього гаранта тоді ще Конституції.

Навіть найпозитивніші із внесених змін стали предметом постійної критики. Чого лише варта ситуація із введенням до конституційного вжитку інституту партійної відповідальності. Сама ідея хороша, але відсутність почуття відповідальності у більшості політиків призвело до бажання ревізувати Конституцію.

Це ж пізніше дало підстави половині суспільства не сприймати внесені зміни як джерело права. Ми не можемо собі дозволити повторити історію. Адже, як вже зазначалося, Конституція є особливим документом і процес її прийняття - дотримання логіки змін, відповідність законодавству - грає не меншу роль, ніж суть в ній викладеного.

В противному випадку у однієї із сторін політичного процесу завжди існуватиме зручний, а головне – легітимний, привід піддати сумніву легітимність всієї Конституції нехай вона буде тричі найкращою в Європі, що незмінно призводить до серйозних суспільних потрясінь.

"Як" значить: за допомогою кого, у якій обстановці, у якому форматі змінюється Конституція. Нагадаю, з курсу класичної філософії відомо, що матерія є співвідношенням форми і змісту.

Відповідно до етичних постулатів ідеалом є оптимальне співвідношення форми і змісту, відповідно не може бути таким предмет, де очевидний перекіс однієї категорії над іншою. Так-от останнім часом у нас зміст сильно домінував над формою і це лише завело ситуацію в глухий кут.

Повертаючись до постаті лідера соціалістів в нинішньому конфлікті, зауважимо, що Мороз помилково вирішив, що Конституція України має бути надрукована з написом "Упорядник – Мороз".

Хоча Сан Санич має безпосередній стосунок до розробки першої редакції Конституції, але його світле переконання в тому, що "копірайт" на український Основний Закон належить саме йому, і бажання продовжувати "препарувати" український Основний Закон, вже сильно скидається на манію.

Його час вже пройшов. На погляд автора, не може людина, яка пройшла органічний шлях від "совісті нації" до "зрадника", торкатися букви закону. Внесення змін заради ідеї-фікс Мороза – це вже занадто. Конституція є святою, принаймні настільки, щоб убезпечити себе від посягань конституційних маніяків.

Говорячи про форму внесення змін не можна оминути питання про склад конституційної комісії з розробки проекту змін до Конституції. Хто нині є достатньо авторитетним для розробки змін до Конституції?

Тих змін, які без застережень визнає все суспільство, а не його частина. Хто зможе написати "нову" Конституцію так, щоб його потім не звинуватили у підіграванні одній із політичних сил.

Саме від цього залежатиме авторитет самої Конституції, її довговічність та як наслідок ефективність.

Внесення легітимних змін до Конституції можливе лише у законний спосіб після тривалого обговорення і участі в її розробці видатних і незаангажованих експертів за мінімальної участі політиків.

Переконаний, що для розробки справді об’єктивно зумовлених змін знадобиться не мало часу. Не місяць і може навіть не рік. Суспільство має забути про допущені глумління над текстом Конституції і почати знову в неї вірити.

Є підстави вважати, що нині саме Конституція (як збірне поняття) потребує захисту. Суспільний лад змінюється не так швидко, як би цього прагнули деякі шулери від політики.

А для цього варто ускладнити конституційний механізм внесення змін до Конституції, встановивши п’яти (або десяти) річний термін, який має минути після внесення попередніх змін для набуття законної сили новими поправками.

До цього часу зміни до Конституції вносилися людьми, які, за їх переконанням, досягли в державі такого статусу, який дозволяє їм це робити.

Бажання змінити Конституцію на свій лад прослідковувалося в багатьох і не будемо вказувати на них пальчиком.

Зовсім інше питання, чи вважає суспільство цих людей гідними робити епохальні вчинки? Як на суб’єктивну думку автора, більшість з цих реформаторів занадто собі лестять.

Сергій Балан,координатор правових програм Школи політичної аналітики при НаУКМА


Источник: “http://www.pravda.com.ua/articles/2007/05/18/3239351/”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя